Фасадна дерегуляція | Федерація профспілок працівників малого та середнього підприємництва України
 
 
 

Фасадна дерегуляція

Чого прагне влада? Виглядати як європейська держава чи справді просуватися до цивілізованих норм? Якщо перше, то все робиться правильно: уряд ініціював закон, який не містить жодного корисного поштовху для розвитку підприємництва.

Чому дерегуляція "фасадна"? Бо нагадує, як у нас інколи ремонтують пам'ятки архітектури: штукатурять фасад, залишаючи мешканцям будинку прогнилі комунікації та провалені стелі. Однак ніхто, крім них, цього на бачить.

Так і дерегуляція в українській економіці: фасад красивий, бо стільки ж законів прийнято, є що показати іноземним експертам, і тільки підприємці знають, які гнилі комунікації ховаються за тією красою.

Одним з яскравих прикладів фасадної дерегуляції є недавно ініційований відповідним законом перегляд регуляторних актів органів місцевої влади. Мета - скорочення кількості регуляцій, які заважають розвиватися бізнесу на місцях.

Гучний процес проголошений таким, що принесе чергове щастя бізнесу, особливо малому і середньому. Власне, саме для малого бізнесу і ухвалювався цей закон. Що ж відбувається на практиці? А відбувається імітація процесу. Причому не вперше.

Подібна дерегуляція відбулася 2005 року за наказом президента Віктора Ющенка. Тоді прем'єр Юлія Тимошенко відзвітувала  про скасування 4,5 тисячі регуляторних актів. Це мало свідчити про настання райського життя, та цього не сталося.

І останні виміри doing business та інших рейтингів підтверджують, що рівень ведення бізнесу в Україні тільки погіршився. Бо і тоді, і зараз бюрократія діє за чітким алгоритмом - звітувати кількістю, імітувати процес, захищаючи свій головний інтерес.

А головний інтерес бюрократії - залишити бар'єри, подолання яких потребує давання хабарів. Без цього сьогоднішня бюрократія жити не може, а тому всі дії з ліквідації регуляторних бар'єрів самою бюрократією не є ефективними.

Дерегуляція має відбуватися, насамперед, за поштовхом з боку підприємців, які мали б сигналізувати владі про ті регуляції та рішення, які, на їхній погляд, заважають працювати вільно, безперешкодно та без корупції.

Натомість влада створює кишенькові групи, куди включає "свій" бізнес, і посилається на такі групи як на істину в останній інстанції. Як правило, ці групи не відображають інтереси 99% інших підприємців. Тому наслідком такої роботи є скасування або незначущих, або давно застарілих і недіючих регуляцій.

Суттєві ж регуляції залишаються. Наприклад, у якому місті скасовано рішення про правила обмеження розміщення малих архітектурних форм? Нема таких прикладів. А саме це, в першу чергу, змушує бізнес вдаватися до корупційних схем.

Чи в якому місті є приклад зменшення або глибокої диференціації ставок єдиного податку внаслідок пропозицій бізнесу? І таких прикладів нема, хоча насправді бізнес неодноразово висував подібні пропозиції. Та влада навчилася їх не чути.

Тож врешті-решт влада знову прозвітує про велику кількість скасованих регуляцій. Вже зараз йдеться про скасування 90% регуляторних актів. Як рахуватимуть ці відсотки, не зрозуміло. Не виключено, що кілограмами чи метрами, бо визначити вагу того чи іншого акта може тільки бізнес. Тільки він може говорити про ефективність.

Другий приклад фасадної дерегуляції - "єдині вікна". Звіти уповноваженого органа, яким раніше був Держкомпідприємництва, а нині є Міністерство економічного розвитку і торгівлі, стверджують, що Україна щільно вкрита "єдиними вікнами".

Однак підприємці як не могли отримати важливі дозволи через "єдине вікно", так і не можуть. При тому, що закон забороняє видавати дозволи в інший спосіб, ніж через єдиний офіс. Тож на папері закон працює, а в житті - ні.

Реальні дозволи як видавалися, так і видаються дозвільними органами. Бізнесу легше не стало - отримання дозволу, як і раніше, супроводжується хабарами.

Яскравий приклад - свіжа інформація СБУ про затримання посадовців ветеринарної служби. За даними СБУ, сума хабара сягнула 400 тисяч доларів. Ось ціна дозвільної діяльності в Україні! Не для держави, а для конкретних чиновників. Тому і не працюють дозвільні центри. Принаймні, так, як це передбачено законом.

Більше того, паралельно з існуючими на папері "єдиними вікнами" прийнято ще один документ, за яким органам, уповноваженим щодо інвестицій та інновацій чи то національних проектів, дозволено створювати "єдині вікна" для інвесторів.

Виникає цікаве питання: кого вважати інвестором? Влада на це відповідає, що інвестором є будь-який підприємець, навіть той, хто хоче відкрити ларьок.

Тобто на рівні закону існують дві паралельні системи "єдиних вікон", обидві дозвільні. Одні - відповідно до закону про дозвільну систему, інші - мають супроводжувати інвестора, надаючи йому платні послуги із супроводження проекту.

Однак найбільше єзуїтство полягає в тому, що не відкриті ні одні, ні інші "єдині вікна". І якщо підприємець захоче скористатися одним чи іншим, то навряд чи зможе.

Третій приклад - скорочення ліцензій. Гучно заявлено про скорочення видів ліцензованої діяльності. Але на запитання, яка ж кількість підприємців, що займається ліцензованою діяльністю, відчула це скорочення, відповідь - 9%.

Полегшення відчують перевізники безпечних вантажів і туристичні агентства. Усі інші види діяльності, ліцензування яких скасоване, є штучними і малопоширеними.

Ось ще один приклад. Недавно Верховна рада прийняла закон, який скасував свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи-підприємця.

Зроблено це з єдиною метою: скоротити кількість "папірців", необхідність яких відсутня, бо є Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізосіб-підприємців. Він містить всю необхідну інформацію, причому в ретроспективі - як змінювалося керівництво чи місцезнаходження підприємства, які рішення приймалися.

Тож цілком очевидно, що наслідком прийняття закону має стати спрощення і здешевлення відкриття та ведення бізнесу. Однак закон ще не підписав президент, а підприємці вже скаржаться на підвищення плати за отримання витягу з реєстру.

Водночас для органів влади доступ до реєстру безплатний. Цікаво, як застосовуватимуться норми закону чиновниками. Знову вимагатимуть за довідки гроші? Самі перевірятимуть достовірність наданої підприємцем інформації?

До речі, жодна копійка, сплачена підприємцями за довідки, не потрапляє до держбюджету. Кошти осідають на так званих держпідприємствах, які обслуговують усі реєстри, включаючи Єдиний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Цікавий момент: у законі не зазначено, чи має витяг з реєстру певний термін дії. Тож чи достатньо буде підприємцеві взяти витяг "раз і назавжди"? Питання відкрите.

Ще один приклад: поки що не підписано, але вже ухвалено ініційований урядом закон "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо спрощення започаткування підприємництва". Цей закон зменшує розмір статутного фонду, який сьогодні і так встановлений на рівні мінімальної заробітної плати.

Ця сума однозначно не є перешкодою для створення підприємств, проте уряд гучно оголосив про усунення цієї "вади". Насправді ж підприємства не створюються через те, що вони не можуть існувати за Податковим кодексом. Згідно з ним, з першої ж хвилини, ще не заробивши ні копійки, підприємство вже винне державі.

Постає питання: чого прагне державна влада? Виглядати на фасаді як європейська держава, яка просувається до цивілізованих норм, чи справді до них просуватися?

Якщо перше, то все робиться правильно: уряд ініціював абсолютно "фасадний" закон, який не містить жодного реального корисного поштовху для розвитку підприємництва. Але скільки ж галасу навколо цього документа!

Тепер розповідатимуть іноземним інвесторам про спрощення, покращення і поглиблення. Однак реальність не змінилася на краще - підприємств більше не стає. Створити компанію мало, вона повинна жити. Проте переглядати кодекс влада не збирається, зате з'являються нові й нові приклади "фасадної" дерегуляції.

 

ДЖЕРЕЛО: УКРАЇНСЬКА ПРАВДА