Доповідь Голови Федерації Вячеслава Роя на тему "Роль та завдання українських профспілок на сучасному етапі" на розширеному засіданні Ради Федерації 15 травня 2012р.

                                         Роль і завдання українських профспілок на сучасному етапі
     Найголовніша проблема, з якою стикається сучасне українське суспільство — безперервно зростаюча несправедливість. Головна причина цієї несправедливості таїться  у нашій владі. Для того, аби боротися з нею потрібно розвивати інститути громадянського суспільства. Інститути, які можуть протистояти владі і контролювати її. Одним з таких інститутів виступають профспілки. Це ті організації, які сьогодні повинні вести боротьбу за справедливість, відстоювати права та інтереси працівників.
     На сьогоднішній день говорити про наявність в Україні потужних, сильних профспілок не можна. Однією з причин такого стану є те, що сьогодні профспілковий рух випробовують на витривалість – по зовсім різних лініях. Більше того, правове регулювання діяльності профспілок не сприяє виконанню профспілками своїх функцій захисту трудових прав і має тенденцію до подальшого погіршення. При формальній наявності правового регулювання можливості соціального протесту в трудовій сфері, реальне його втілення, практично неможливе.


        Часто кажуть, що профспілки в системі трикутника влада-суспільство-бізнес, являються однією із сторін цього трикутника. Проте варто розглянути, який цей трикутник – якщо він рівносторонній, він існуватиме, якщо ж є перекіс і одна сторона цього трикутника велика, а інша, навпаки, маленька, він втратить рівновагу, зсунеться набік. Це відповідає тій ситуації, яка є в Україні сьогодні, коли профспілки представлені в цьому трикутнику в неповному обсязі і, відповідно, про стабільність та повноцінний соціальний діалог ми не можемо говорити.
     Саме тому в нас і є проблеми у взаємовідносинах між владою та народом, між бізнесом та трудящими, існує і проблема кризи довіри до тих інститутів, які вже створені. І тут важливо вчасно це зрозуміти, проаналізувати ситуацію і знайти своє місце в системі громадських відносин. А для цього потрібно відчувати, що людей більше всього хвилює сьогодні. І профспілки повинні тримати руку на пульсі життя суспільства.
     Подивіться, адже сьогодні навіть в розвинених країнах також не все просто, і ті проблеми, які вирішують профспілки в цій ситуації, змушують задуматися над роллю цієї громадської організації в сучасному світі.
     Тому в наших з вами силах створити такі профспілки, які зможуть мати важелі впливу на владу, як це відбувається в США, Німеччині, Франції, Греції, Великобританії та інших країнах.
     Однак інтереси влади та суспільства, ДАВНО прямо протилежні!!! А все державне право побудоване на неправдивому твердженні, що влада представляє інтереси народу! Це чистої води обман та маніпуляція! Влада та її представники задовольняють свої життєві потреби лише за рахунок різноманітних механізмів пригнічення народу. Народові, в кращому випадку, дозволяють змінювати імена при владі, проте не саму систему пригнічення на ім’я «Влада».
Джерелом хаосу являється деградуюча державна структура: псевдодемократія та неправдива людська ієрархія, яка примітивно поділяє людей на бідних та багатих! А про середній клас ми взагалі не можемо говорити. Він у нас практично знищується. Саме тому псевдодемократична ієрархія дозволяє приходити в структури державного управління гіршим силам нашого суспільства, які шляхом злодійства, пригнічення та обману накопичили значні фінансові ресурси і прийшли до влади лише з однією ціллю – зберегти та примножити накрадене – використовуючи державну структуру.
      Ніколи раніше в історії України корупція не приймала такого розмаху, як на нинішньому етапі. В суспільстві сформувалося стійке усвідомлення, того, що корупція, ставши способом та стилем життя і діяльності чиновництва, пронизала всі менш-більш значимі сфери державної та соціальної системи, поставила в залежність від себе існування та розвиток економіки і все більше підпорядковує під свої правила соціальне та навіть особисте життя громадян. Тому сьогодні можливо констатувати той факт, що корупція перекочувала з політики в усі сфери громадського і політичного життя і в профспілки в тому числі.
      Корупція стала звичним явищем, яке наносить значну шкоду. По Україні – це десятки мільярдів гривень, що ставить її по рівню корупції в останні роки на 140-е місце серед країн світу.
Домінантною рисою громадської життєдіяльності стало кримінальне, правове та чиновницьке беззаконня.
Вийшов величезний перекіс в ідеології праці: вже не важлива складність, користь, ефективність, значення твоєї праці  для суспільства. Важливим стало інше: якщо ти не береш, не отримуєш хабарі та подарунки, - ти програєш! Корупція стала престижною, а чесна праця – вигнанцем.
В сьогоднішній кризовій ситуації, коли і держава, і кожен, хто в ній живе, все тугіше затягують пояси  в нас є прошарок людей, яким економічна криза грає на руку. Це – політики. Головне гасло цих «захисників народу» -  «чим гірше, тим краще». Сутність такої політики – багато говорити і нічого не робити перед обличчям реальної та зростаючої небезпеки для демократичних інститутів. Мета такої політики прийти до влади, нічого не змінюючи в системі.
     І влада і опозиція створили і підтримують таку систему, коли, по-перше, немає з кого вибирати, окрім них, по-друге – основна маса виборців бідна, напівзлиденна, яку легко купити. Ці два фактори забезпечують їм постійне перебування та процвітання на «хлібних посадах», на вершині соціальної драбини.
     Таку ситуацію потрібно змінювати. Є два способи змін: еволюція або революція. До революції закликають маргінальні політичні партії. Ще на початку ХХ століття Самюель Гомперс, який в той час очолював Американську федерацію праці, надав американському профспілковому рухові його теперішні риси, казав, що працюючі повинні отримувати все більше і більше шляхом еволюції, а не насильницької революції.
      На думку російсько-американського соціолога та культуролога Пітірима Сорокіна, революції не соціалізують, а біологізують людей. Не покращують,а погіршують економічне становище робочого класу. Не збільшують, а зменшують всі базові свободи. Чого би не досягали революції, вони досягають цього жахливою і диспропорційно великою ціною. Всі фундаментальні та насправді прогресивні процеси – це результат розвитку знання, солідарності, кооперації та любові, а не ненависті, звірства, шаленої боротьби, які неминуче супроводжують революцію. Революція веде в нікуди, вона відкидає еволюційні зміни на крок назад, тому революція нам не потрібна. Потрібно змусити політиків еволюційним шляхом прийти до розуміння відповідальності перед громадянами та державою. Ми повинні сказати: «Змінам — так, революції — ні». 
     Сьогодні двигуном еволюційних змін в політичному середовищі повинні стати профспілки. Чи повинні профспілки втручатися в політику? Існує розповсюджена думка про те, що справа профспілкових організацій – захищати економічні права працівників на рівні конкретного підприємства і не втручатися в політичне життя країни. Чи це так? На мій погляд, профспілки приречені на втручання в політику. Захист соціальних прав громадян, якою вони повинні займатися, в будь-якому випадку стикається з політичною сферою. Місце профспілок в політиці має вирішальне значення. Адже на сьогоднішній день вони являються величезним електоральним полем, полем бою з питань соціально-економічного розвитку. Сьогодні всі питання, які вирішує політика, це питання, підняті профспілками: податковий кодекс, пенсійна реформа, трудовий кодекс, а також багато інших соціально важливих тем.
     Коли сьогодні говорять про те, що в Україні вже створено громадянське суспільство, це означає, що ми забігаємо вперед. Воно лише формується. І яким буде суспільство, і якими будуть профспілки, ми сьогодні поки-що побачити не можемо. Це залежить від нас, від громадян. І від того, як люди, об’єднавшись, будуть здійснювати громадський контроль, буде залежати зрілість нашого суспільства. І роль профспілок в консолідації суспільства, як на мене, дуже важлива.
      Адже від того, чи довіряють люди соціальним інститутам, в числі яких і профспілки, залежить зрілість суспільства, і зрілість самих профспілок.
     Більш, аніж столітня історія профспілок свідчить про те, що ця організація потрібна людям. Змінюються форми організації, проте основний принцип – захист інтересів працівників – залишається незмінним. Так, часи були різні, і цілі, і завдання також були різними.
      В тому, що сьогодні профспілки повинні брати участь в соціальних і політичних процесах і впливати на політику, сумнівів немає. Профспілки повинні формувати політику, інакше вони ризикують стати «мертвим» органом, нецікавим для людей. Більше того, профспілки не мають на меті захоплення влади. Але формувати соціальну політику, досягати покращення якості життя і праці людей – це наша функція.
      Більшість аналітиків переконані, що хто би сьогодні не прийшов до влади, вони будуть такими ж, як нинішні,будуть робити те ж саме. Однозначно потрібно змінювати систему.
     Невже змінити систему зможуть ті люди, які зараз (або вже були і знову хочуть) при владі? Ні. Тут і доводити немає чого, це аксіома: ні! Це означає, що потрібні інші люди для зміни системи. Кажуть нові люди прийдуть – тоді, мовляв, все зміниться. Проте ніхто не уточняє: які саме нові люди.
     Завдання українських профспілок на сучасному етапі – знайти людей із зовсім новою ідеологією. Не споживацькою, а творчою. Таких людей багато. Для них це не обов’язок, їм просто подобається створювати речі, будувати, творити. Нам потрібно лише їх побачити і повернутися до них обличчям. Ці люди сьогодні просто не в ціні, не в пошані. Ось коли ми почнемо їх бачити, знаходити, цінувати, просувати, вибирати – тоді й з’явиться, і запанує нова ідеологія. Потрібно уважно придивлятися до людей, що виходять на поверхню, порівнюючи їх заяви зі справами. За кордоном, наприклад, відслідковують біографію, а не заяви. Для того, щоб визначити і побачити цих людей, потрібно визначити критерії, яким вони повинні відповідати. Ці критерії повинні виходити саме від профспілок, оскільки на сьогодні це найбільш чисельна організація громадян, в котрій об’єднані різні соціальні категорії громадян: пенсіонери, студенти, чорнобильці, афганці…
Коли ми знайдемо людей, котрі відповідають критеріям моральності, чесності, відповідальності ми зможемо сформувати ту владу, яка буде відстоювати інтереси громадян країни, а не свої власні, ту владу, яка створить систему, в якій її джерелом буде народ, а не гроші, знайомства, зв’язки… тоді й розпочнеться нова епоха для країни.
      Даним виступом я хотів би покласти початок дискусії в профспілках та в суспільстві, яка б завершилась визначенням чітких критеріїв кандидатів до Верховної Ради. Ці критерії потрібно сформувати до початку виборчої кампанії, тому я пропоную провести 19 липня «Форум лідерів та керівників профспілкових організацій України» на якому профспілки , як найчисельніша організація громадян дасть суспільству чіткі орієнтири за якими вони зможуть оцінити кандидатів до  Верховної Ради.

 

                                                                                                                               Вячеслав Рой