РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ ТА ЄС: СПІЛЬНІ РИСИ Й ВІДМІННОСТІ. АДАПТАЦІЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА ЄС.

РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ ТА ЄС:
СПІЛЬНІ РИСИ Й ВІДМІННОСТІ.
АДАПТАЦІЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА ЄС.

Підготовлено:
ГО «Центр соціальної безпеки та регіональних ініціатив»,
Федерація профспілок працівників малого та середнього підприємництва України

ВСТУП
Імплементація Угоди передбачає наближення законодавства України до стандартів ЄС у політичній, економічній та правовій сферах і надає можливість впроваджувати політичні, соціально-економічні, правові та інституційні реформи. Питання ринку праці та трудового законодавства окреслені в наступних статтях Угоди:

Ст. 290 та 291 зобов'язують Сторони докладати зусиль для подальшого удосконалення законодавства з охорони праці, визнають повну та ефективну зайнятість та гідну працю для всіх як ключові елементи для торгівлі в контексті глобалізації, підтверджують зобов’язання щодо ефективного виконання основоположних та пріоритетних конвенцій МОП, які вони ратифікували, та Декларації МОП стосовно основних принципів та прав у світі праці 1998року.

Ст. 420 визначає основні цілі співробітництва у сфері зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей. Серед них: покращення якості людського життя; збільшення кількості та покращення якості робочих місць з гідними умовами праці; сприяння розвитку соціальної та юридичної справедливості у контексті реформуванні ринку праці; сприяння створенню на ринку праці таких умов, які б поєднували гнучкість та захищеність; сприяння впровадженню активних заходів на ринку праці та підвищення ефективності служб зайнятості з метою задоволення потреб на ринку праці; стимулювання розвитку ринків праці, що сприяють залученню малозабезпечених осіб; зменшення обсягів неформальної економіки; покращення рівня забезпечення охорони здоров’я та безпечних умов праці; скорочення бідності та посилення соціальної єдності; посилення можливостей соціальних партнерів та сприяння соціальному діалогу тощо.

Водночас потрібно розуміти, що директиви ЄС містять лише окремі, «точкові» норми, механічне виконання яких не забезпечить нову якість регулювання національного ринку праці. Україні потрібно докласти багато зусиль, щоб наблизити цю політику до кращих європейських зразків.

Українські реалії ставлять значні виклики не лише перед органами державної влади, а й перед громадянським суспільством.

Україна повинна обґрунтовано та виважено реагувати на ці виклики задля забезпечення стабільності суспільства. План заходів з імплементації Угоди про асоціацію на 2014–2017 роки і розроблені до нього детальні плани в розрізі виконавців і директив, які повинні бути імплементовані в національне законодавство, передбачають експертизу існуючого національного законодавства на предмет відповідності директивам ЄС та розробку відповідних законопроектів і політик, які б дозволили максимально реалізувати цілі, поставлені Угодою про асоціацію.

Одним з ключових моментів реформування ринку праці в Україні є покращення економічного стану країни, що дозволить забезпечити якісне життя громадянам. В даному питанні провідна роль відводиться малому та середньому підприємництву, яке має сприяти модернізації економіки. Адже саме тісна економічна співпраця, розпочата з вступом в дію зони вільного торгівлі, відкриття європейських ринків для українських виробників направлені на створення в Україні конкурентного середовища, додаткових робочих місць, підвищення заробітної плати на підприємствах та адаптацію умов праці до європейських стандартів.

Розвинутий ринок праці передбачає ряд взаємопов'язаних умов свого існування та функціонування:
    наявність великої кількості незалежних суб'єктів трудової діяльності, які внаслідок ринкової мотивації в поведінці на ринку праці обумовлюють формування попиту і пропозиції на робочу силу;
    забезпечення умов економічної свободи та потенційної мобільності суб'єктів ринку праці;
    мінімальна заробітна плата повинна забезпечувати рівень життя вищий за прожитковий мінімум і встановлюватися відповідно до освіти, кваліфікації і якості праці;
    однаковий рівень економічної та юридичної відповідальності працівника і працедавця;
-    наявність розвиненого ринкового (конкурентного) середовища в країні.


РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ ТА ЄС: СПІЛЬНІ РИСИ Й ВІДМІННОСТІ.
За даними Державної служби зайнятості у І кварталі 2016 року чисельність зайнятого населення в Україні становила 16 млн. 100 тис. осіб, у той час як у першому кварталі 2015 року зайнятого населення було на 200 тис. більше. За останній рік 490 тис. українців перестали сплачувати єдиний соціальний внесок. Це означає, що півмільйона людей втратили роботу. Чисельність безробітних у І кварталі 2016 року становила майже 1 млн. 800 тис. осіб. Порівняно з минулим роком це ще на 100 тис. більше. За методикою Міжнародної організації праці, у нас 9,9% безробітних. Близько 45% зареєстрованих у Держслужбі зайнятості безробітних мають вищу освіту.
 

Чисельність застрахованих осіб, за яких регулярно сплачується єдиний соціальний внесок становить 10,4 млн, це лише 64,6% всіх зайнятих. Решта 5,7 млн (більше третини всіх зайнятих) мають неформальну або іншу соціально незахищену зайнятість, тобто перебувають за межами трудового законодавства.

При порівнянні ситуації на ринку праці України та ЄС можна констатувати, що рівень безробіття в Україні дуже близький до середнього по ЄС (9,9% до 9,1.%). Однак, рівень безробіття серед молоді суттєво різниться (19, 3% до 25,1%).

 
Дані Європейського фонду поліпшення умов життя і праці (European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions) про рівень мінімальної заробітної плати в країнах ЄС. Найнижча мінімальна заробітна плата на 2016 рік (менш 500 євро на місяць) – у громадян нових держав – членів ЄС. Це Болгарія – 420 BGN/близько 214 євро і Румунія – 1050 RON/близько 276 євро. Мальта і Словенія є єдиними новими державами-членами Євросоюзу, які разом з Португалією, Грецією та Іспанією, утворюють середню групу з мінімальною заробітною платою від 500 до 1000 євро на місяць. Інші країни Західної Європи мають найвищі показники мінімальної заробітної плати з темпами, що перевищують 1000 євро на місяць. Найвища місячна мінімальна заробітна плата у Євросоюзі – у громадян Люксембургу і сягає 1,922.96 євро, або 53.816 гривень на місяць. Україна прямує до ЄС з мінімальною заробітною платою близько 52 євро на місяць. Великий розрив між високою вартістю життя і низькою ціною праці – найгостріша соціальна проблема в Україні.

За рівнем життя Україна є однією з найбідніших держав у світі. Нещодавні дослідження рівня життя українців, який проводили експерти ООН, показали, що близько 80% українців живуть за межею бідності. Відповідно, працюючий українець, якщо брати мінімальну зарплатню 1.450 гривень із травня 2016 року, – на добу може дозволити собі витрачати не більше 48 гривень, або 1,8 доларів. Подібний рівень витрат людини – до 2-х доларів в день – це рівень життя найбідніших країн світу – Ліберії, Конго та Зімбабве. Для європейських країн норма – 442 гривень на день (17 доларів), у регіоні Центральної та Східної Європи, до якого належить і Україна – 130 гривень, або 5 доларів. Розмір мінімальної пенсії (за віком), яку отримує більшість пенсіонерів в Україні з 1 травня 2016 року складає 1130 грн. на місяць, або 43 долари. Таким чином, пенсіонер на добу може дозволити собі витрачати не більше 37,7 грн., або 1,45 доларів.

За даними опитування маркетингової компанії TNS (від 27 вересня 2016 року), 65% українців хочуть виїхати зі своєї батьківщини. Це максимальний показник з початку АТО. Лише рік тому до еміграції були готові лише 42% жителів України. Згідно з даними Держстату, якщо в 2012 році за кордон емігрували 14,5 тисячі українців, то в 2015 році - вже 21 тисяча. Але ці цифри не відображають реальну ситуацію, адже Держстат не враховує, наприклад, тих, хто не змінює громадянства.

Ще один важливий аспект - зовнішня трудова міграція. Українці виїжджають з країни на деякий час в робочих цілях і досить часто не повертаються. Понад 5 млн. українців працюють за межами нашої держави. Трудова міграція переважно спрямовується до найближчих країн – Росії (40% трудових мігрантів), Польщі (14,3%), Угорщини (1,9%) та Білорусі (1,8%), причому кожен п'ятий — без будь-яких правових підстав. Однією з основних причин працевлаштування українців за кордоном є суттєво вища заробітна плата. У 2015 році, за даними НБУ з Росії до нас перевели 1,2 млрд. доларів. А це - найважливіший показник кількості трудових мігрантів та їх ролі в підтримці української економіки. Особливо актуалізує проблему трудової міграції внесення до порядку денного Верховної Ради питання про введення візового режиму з Росією.

Станом на вересень 2016 року понад 40 тисяч українських військових знаходяться в зоні АТО. Держава гарантує збереження робочого місця військовослужбовцям.

Головною відмінністю політики ЄС є чітка й однозначна позиція щодо безумовної необхідності підвищення рівня зайнятості. Зайнятість визнається самостійною європейською цінністю, що забезпечує не лише матеріальний добробут, а й суспільну злагоду та максимальне соціальне залучення всіх верств населення. Ця позиція відображена у ключових Європейських нормативних актах. Зокрема:
-    Європейська соціальна хартія зобов’язує уряди визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов'язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості;
-    Європейська стратегія 2020 найпершою головною ціллю на поточну декаду визначає підвищення рівня зайнятості населення віком 20–64 років до 75%;
-    Європейська програма зайнятості та соціальних інновацій (EaSI) як складова виконання Європейської стратегії 2020, має на меті досягнення високого рівня якості та стабільності зайнятості як гарантії належного і гідного соціального захисту, подолання соціального відторгнення та бідності, поліпшення умов праці

З урахуванням вище зазначеного, найбільшою прогалиною національної політики на ринку праці слід вважати відсутність чіткої державницької позиції щодо нагальної необхідності підвищення рівня економічної активності та зайнятості. Чинний Закон України «Про зайнятість населення» (частина 2 статті 15) замість чіткого формулювання мети політики у сфері зайнятості містить перелік з восьми пунктів, жоден з яких напряму не передбачає і не може забезпечити підвищення рівня зайнятості. Більше того, стаття 3 Закону під назвою «Право на зайнятість» містить застереження, що добровільна незайнятість особи не може бути підставою для притягнення її до відповідальності. За бажання, зміст цієї статті можна витлумачити як право на незайнятість. Відсутність на рівні закону чіткого посилу щодо прагнення максимізації рівня зайнятості населення має наслідком обмеженість активних заходів політики на ринку праці, загальну «розслабленість» трудової мотивації та лояльне ставлення суспільства до неробства.

За останнім прогнозом ООН, Україна входить до одинадцяти країн світу, населення яких до 2050 р. скоротиться більш як на 15%, причому Україна посідає третє місце в цьому списку з прогнозованим темпом скорочення 21,7%. В умовах скорочення та старіння населення, резерви робочої сили слід шукати серед населення старшого віку. Досвід європейських країн засвідчує, що для збільшення рівня участі літніх людей у ринку праці недостатньо лише заходів пенсійної реформи, навіть таких радикальних, як підвищення пенсійного віку. Вони повинні доповнюватися активною та адресною політикою, спрямованою на всіляке сприяння зайнятості літніх людей, включаючи розширення можливостей навчання впродовж життя та дієві стимули для роботодавців залишати на роботі (приймати на роботу) літніх працівників і стимули для літніх працівників довше залишатися працювати.
Генеральна угода на 2016-2017 роки, підписана 23 серпня 2016 року - документ, який направлений на регулювання соціально-трудових відносин в Україні, вперше в історії незалежної України поширюється не на всіх учасників соціального діалогу, а лише на його підписантів, тому зі сфери впливу його дії виключає понад 10 млн людей найманої праці. Частина учасників соціального діалогу на різних рівнях (як профспілки так і організації роботодавців) повідомляють про нелегітимність нової Генеральної угоди на 2016-2017 рік в зв'язку з порушенням норм Закону України «Про соціальний діалог в Україні». Положення Генеральної угоди, нажаль, також піддаються критиці як зі сторони організацій роботодавців так і зі сторони профспілок України.

Сучасний стан ринку праці в Україні характеризується наявністю комплексу проблем. Серед них найважливіші такі:
    ♦ наявність вимушеної неповної зайнятості;
    ♦ складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (жінки, молодь, сільське населення, інваліди). Все це не зважаючи на те, що згідно ч.3 ст. 11 Закону України «Про зайнятість населення», забороняється в оголошеннях про вакансії розміщувати інформацію, що обмежує права або встановлює переваги для шукачів за статтю, віком, сімейним станом і іншими обставинами, не пов'язаним з діловими якостями працівників, а також вимагати від претендентів надання відомостей про особистого життя;
    ♦ поширення неформальної та тіньової зайнятості, аутсорсінг;
    ♦ забезпечення належного рівня оплати праці, що є важливим фактором підвищення життєвого рівня населення, розширеного відтворення робочої сили.

Політика по регулюванню ринку праці в Україні має бути направлена в першу чергу на:
    подолання рівня бідності,
    підвищення рівня соціального захисту громадян через створення умов для підвищення рівня зайнятості;
    детінізації зайнятості та доходів населення;
    адаптації до сучасних форм зайнятості (нетипова зайнятість, онлайн-робота, неповний робочий день тощо);
    соціальний захист працівника;
    забезпечення умов для розвитку малого та середнього бізнесу в країні, що є основою економічного розвитку та запорукою надання додаткових робочих місць.

АДАПТАЦІЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА ЄС.
Європейські стандарти організації праці – це своєрідна нормативна субстанція міжнародного трудового права, що відображає результати діяльності держав, спрямованої на внесення до ринкової економіки соціальних цінностей. Змістом цих стандартів є концентроване відображення досвіду багатьох європейських країн, результат прискіпливого добору найбільш цінних та універсально значущих норм і положень національних правових систем, трансформованих у міжнародні норми. Норми трудового права Європейського Союзу містяться в Амстердамському договорі 1997 року, кількох розпорядженнях та приблизно 100 директивах (з них близько 60 директив стосуються вимог безпеки праці в різних галузях і за різних ризиків). Європейські трудові стандарти містяться також в Хартії Європейського Союзу про основні соціальні права трудящих (Страсбург, 9 грудня 1989 р.) та Хартії основних прав Європейського Союзу (Ніцца, 2000 р.), які не є обов’язковими, проте мають велике значення для розвитку трудового права Європейського Союзу, держав-членів та держав-кандидатів.

Основними аспектами адаптації українського трудового законодавства до законодавства Європейського Союзу є зближення із сучасною європейською системою права, яка сприяє розвитку культурної, соціальної, підприємницької активності громадян України, сприятиме поступовому добробуту громадян і приведенню його до рівня держав-членів Європейського Союзу.

В Україні активно проводяться реформи трудового законодавства з метою наближення його норм до європейських стандартів. Сьогодні розробляється проект нового Трудового кодексу, проект нового Закону «Про колективні договори та угоди», проект Закону «Про соціальний діалог в Україні», які виступають основним законодавчими актами України, що регулюють визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей з питань формування та реалізації соціально-трудових відносин.

Значного розголосу набуло питання нової редакції Трудового кодексу. Нова редакція Трудового кодексу України окрім того, що містить правові проблеми, також містить політичні та підприємницькі проблеми. Громадянське суспільство країни занепокоєне низкою положень проекту Трудового кодексу України, а також закритим та непрозорим характером роботи над документом у Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики. Аналізуючи положення Угоди (у частині додатку ХL до глави 21) та норми проекту Трудового кодексу України в контексті звільнення працівників, можна констатувати відсутність адаптації на цьому етапі. Крім того, положення нового проекту Трудового Кодексу містять низку пунктів, які фактично повністю виводяться із соціального діалогу на українських підприємствах незалежні профспілки через вказівку на те, що усі питання соціального діалогу на підприємствах роботодавці вирішують лише з однією профспілкою, яка визначається суто через їх власний вибір. Також суттєвою загрозою цього проекту Трудового кодексу виступає різке погіршення умов праці для дітей віком від 14 до 16 років через скасування заборони для роботодавців встановлення так званих «випробувальних термінів» для працюючих дітей, які в умовах України виступають для роботодавців лише в якості можливості не оплачувати працю неповнолітніх дітей. Позитивним моментом в даному аспекті є той факт, що в результаті активної позиції організацій громадянського суспільства наші застороги були почуті. І сьогодні за неможливість прийняття Проекту Трудового кодексу в запропонованій редакції виступають не лише незалежні профспілки, організації громадянського суспільства, Міжнародна організація праці, а й частина політиків/депутатів Верховної Ради, які називають даний проект Трудового кодексу рабським та таким, що нівелює права профспілок.

Міністерством соціальної політики оприлюднений Проект Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про соціальний діалог в Україні” щодо залучення інститутів громадянського суспільства. Законопроект погоджено представниками репрезентативних об’єднань профспілок та організацій роботодавців, які входили до складу робочої групи по його напрацюванню. Даним законопроектом пропонується залучення інститутів громадянського суспільства (громадських організацій), яким не надається статус сторін соціального діалогу, до соціального діалогу на відповідному рівні для участі в консультаціях, обміну інформацією. Запропонована редакція законопроекту призведе до правової колізії, спричиненої порушенням принципу верховенства права суперечливими трактуваннями його положень та фактично підміною понять соціального та громадського діалогу, що в свою чергу додатково знизить рівень легітимності положень Закону. Організації громадянського суспільства України виступають проти прийняття Проекту закону в такій редакції. Наскільки їх рекомендації будуть прийняті до уваги покаже час.

Правове регулювання колективних форм взаємодії у сфері праці передбачає правові гарантії права працівників і роботодавців на створення професійних організацій, права на ведення колективних переговорів та інші права. Сьогодні здійснюється розробка  Проекту Закону «Про колективні догори та угоди». Нажаль, будь-яка інформація про напрацювання відсутня. Відомо тільки, що до складу тристоронньої робочої групи з підготовки узгодженого законопроекту входять представники СПО профспілок, СПО роботодавців та Міністерства соціальної політики.

Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики проводяться комітетських слухань з питань імплементації Конвенцій МОП. Зокрема, «Про реалізацію в Україні конвенцій МОП №81 «Про інспекцію праці в промисловості й торгівлі» та №129 «Про інспекцію праці в сільському господарстві». Однак громадськість в черговий раз висловлює занепокоєння непрозорістю роботи Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики. Фактично йдеться про свідоме обмеження доступу організацій громадянського суспільства до даних процесів, як з боку органів державної влади так, нажаль, і з боку профспілок та організацій роботодавців. Така ж дзеркальна ситуація тотального недопущення громадськості склалася й щодо участі екологічних громадських організацій в перевірці екологічних умов праці на робочих місцях в роботі державних екологічних інспекцій.

Фактично, незважаючи на значну кількість здійснюваних реформ в сфері зайнятості та трудового законодавства України, ми вимушені констатувати, що ці процеси є закритими від більшості організацій громадянського суспільства. Рівень наближення таких реформ до стандартів ЄС, нажаль мінімальний.

ВИСНОВКИ
На законодавчому рівні в Україні вже здійснено та плануються подальше здійснення ряду реформ в сфері соціально-трудової політики, соціального діалогу, громадського діалогу, трудового законодавства тощо. Відповідно до графіку виконуються положення Плану заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, Плану заходів на 2016–2017 роки з реалізації Стратегії подолання бідності тощо.

Однак, як показує сьогодення, теоретичний та практичний рівень здійснених реформ сильно різняться. Тому Україна має, в першу чергу, здійснити експертизу існуючого національного законодавства та забезпечити не декларативний характер реформ, а наближення до положень, які відповідають стандартам Європейського союзу.

Реформи мають бути направлені на отримання показників позитивного значення: залучення організацій громадянського суспільства до розробки та проведення реформ, що підвищить їх експертний рівень та рівень підтримки даних реформ громадянським суспільством; зменшення відсотку громадян, які хочуть виїхати з України, підвищення прожиткового мінімуму хоча б до необхідних для виживання 3000 грн. на місяць; зменшення рівня безробіття, стимулювання створення нових робочих місць та зменшення рівня тіньової економіки, сприяння утвердженню принципу соціальної справедливості в системі розподілу доходів, забезпечення дотримання та гідного рівня соціально-трудових прав громадян