Виступ Вячеслава Роя на ХІ Конгресі ділових, наукових і творчих кіл України «Україна і світ: інноваційний потенціал та інвестиційна привабливість»

21.02.2011 в Українському Домі відбувся ХІ Конгресі ділових, наукових і творчих кіл України «Україна і світ: інноваційний потенціал та інвестиційна привабливість». Де брав участь Голова Федерації профспілок працівників малого та середнього підприємництва України Вячеслав Рой. 
 

Доброго дня!

Мої вітання шановним учасникам Конгресу!

Всі ми згодні, що є три головні фактори, на які насамперед зважають інвестори: перший - рівень податків, другий фактор - рівень корупції (або рівень правового захисту інвестицій – можна й так назвати), нарешті, третій - зрозумілість та стабільність правил гри (простіше кажучи – економічна і політична стабільність країни).

Я так розумію, що шановні інвестори, і не лише внутрішні, українські, інвестори, зацікавлені не просто чекати, коли ці головні фактори стануть сприятливими, і тоді вони вкладатимуть кошти в українську економіку. Вони хочуть щось зробити, щоб ці фактори якнайшвидше стали сприятливими і вже ніколи не погіршувалися, а тільки поліпшувалися. Інакше не було б жодного сенсу проводити такі, як сьогодні, зібрання. Достатньо було б в офісі регулярно отримувати інформацію про стан згаданих факторів.

Отже, якщо інвестори не збираються пасивно чекати сприятливих для інвестицій умов ведення бізнесу в Україні, то вони намагаються різним чином впливати на українську владу, щоб ці умови якнайшвидше з’явилися.

І ось у цьому зв’язку є у профспілок така мрія: щоб іноземні інвестори у розмовах з українськими урядовцями чи депутатами на тему «створення європейських, цивілізованих умов інвестування в українську економіку» обов’язково цікавилися, серед іншого, і тим, наприклад, коли в Україні нарешті буде трудове законодавство європейського рівня, чи коли Україна перестане порушувати Конвенцію Міжнародної організації праці № 87 «Про свободу асоціації та захист прав на організацію» в частині, що стосується прав профспілок. Або: чому в Україні такий гострий конфлікт навколо проекту Трудового кодексу?

Сьогодні Україна, українська влада дуже потребують інвестицій в національну економіку, а тому безумовно буде дослухатися до побажань потенційних інвесторів.

А їм, потенційним інвесторам в українську економіку, раніше чи пізніше доведеться кардинально вирішувати дилему: або вони інвестують в слабку, недемократичну країну, розраховуючи на додаткові прибутки від дешевої робочої сили та безправності профспілок, і тоді їм доведеться миритися з високим рівнем корупції та низьким рівнем правового захисту своїх інвестицій; або вони інвестують в економіку і країну, де мінімум корупції, де панують демократія і право, і де за все це треба платити високі зарплати своїм найманим працівникам і домовлятися на рівних з профспілками. Я дуже сподіваюся, що в кінцевому рахунку інвестори віддадуть перевагу другому шляху. Бо це, на мою думку, перспективний, цивілізований і стратегічно надійніший шлях для серйозного бізнесу.

Передбачаю питання, а чи є з ким інвестору-роботодавцю всерйоз домовлятися, тобто, чи є сьогодні в Україні потужні профспілки? З мого боку було б нескромно і навіть нечесно стверджувати, що з потужністю в українських профспілок все гаразд. Навпаки, не все гаразд. Але суть все-таки в іншому. Суть у тому, що справді потужні профспілки швидко з’являться лише як наслідок ефективної співпраці роботодавців та профспілок як об’єднань найманих працівників. Зрештою, профспілки можуть твердо стати на ноги і через жорстку боротьбу з роботодавцями, але скільки часу пройде, скільки буде втрачено прибутку роботодавцями, якщо українські профспілки змушені будуть повторювати шлях профспілок півтора столітньої давнини! Кому це потрібно і кому це вигідно? На мою думку, нікому.

Профспілки чекають від інвесторів-роботодавців не грошей. Ми чекаємо, для початку, зміни ставлення до себе. Адже сьогодні, будемо відвертими, абсолютна більшість підприємців України, у тому числі – іноземні інвестори, критично і навіть зневажливо ставиться до профспілок. Їхня мрія – аби профспілок взагалі не було, принаймні на їхніх підприємствах.

Я хочу нагадати вам, що в сучасному світі, у сучасних розвинутих економіках роботодавець і найманий працівник – більше стратегічні партнери, ніж суперники чи навіть вороги.

Я думаю, що в такій компетентній аудиторії немає сенсу це доводити. Я лише хочу звернути вашу увагу на те, що справа налагодження ефективної співпраці роботодавців та профспілок, ефективного соціального партнерства – це не якась далека-далека проблема для інвесторів, вирішення якої стане актуальним через багато-багато років. Це нагальна проблема, якщо йдеться про довгострокові, стратегічного характеру інвестиції в Україну.

Дякую за увагу.

Київ, 21.02.2011 р.